Нарешті я студентка!Так довго йшла до цього, аж 17 років! Із них 2 роки дитсадочку, та 10 років школи. Такі великі цифри, аж ностальгія огортає, скільки вже пережито! Але зараз не про це…
«Університет моїми очима» - тема есе. Що я можу сказати? Такий нічогенький!Велика будівля із енною кількістю корпусів і етажів!
Перед вступом до нього мене готували неначе до армії . Говорили: «Там так важко!Викладачі злі і ставлять двійки ».Тому
я боялася, як буду навчатися. Але, не такий страшний чорт, як його малюють.
Звісно, з початку року було важкувато, я, як старанна студентка сиділа до півночі «строчила» конспекти, повідомлення і різні там статті. Але як не дивно мені це подобалося! Відчувала себе справжнім солдатом на полі бою. До речі в групу, яку я потрапила можна назвати справжніми партизанами, адже ми відразу здружилися та оперативно виконували усі завдання командирів!
Хоч ми і партизани, але викладачів фашистами назвати не можу. Є різні,- у кожного своя методика і специфіка викладання. Тому навчатися дійсно цікаво! Справжніми фаворитами нашої групи стали Наталія Миколаївна Фенько, та Олена Олександрівна Семенець. Завжди цікавляться нашим студентським життям, дають поради. А найголовніше , яку б дисципліну вони не викладали , на їхніх парах завжди цікаво, і поговорить можна і поучитись. Одним словом демократія!!!!!!!!!!
Доречі, навчатися в універі легше ніж у школі! (Факт, його підтвердили усі студенти 14-ої групи!).
Немає коментарів:
Дописати коментар